Один з перших кроків, який повинен зробити будь-який трейдер, — це вибір свого брокера. Це важливе рішення, яке має бути ретельно обдумане. Існує кілька різних типів моделей роботи брокерів, але, в цілому, вони зазвичай діляться на дві основні категорії — ділінговий центр і Non-Dealing Desk. У сьогоднішній статті ми уважно розглянемо кожну з цих моделей, щоб ви могли визначити, який тип найкраще підійде для вашого стилю торгівлі.
Зміст
Модель Non Dealing Desk
Брокер Non Dealing Desk використовує ціни інших учасників ринку: банків, фінансових установ, а іноді й інших трейдерів, для створення котирувань бід і аск.
Ці учасники ринку, також відомі як постачальники ліквідності або маркет-мейкери, надсилають свої ціни через електронну мережу. Ціни оновлюються в режимі реального часу, і рекоти тут виключені. Є два типи мереж: ECN (Electronic Community Network) або STP (Straight Through Processing).
По суті, ці брокери є агрегаторами цін, які вони збирають з різних джерел, щоб потім надати кращу ціну для своїх клієнтів. Коли ви торгуєте з цими брокерами, постачальник ліквідності бере на себе іншу сторону угоди.При цьому брокер може швидко виконати замовлення свого клієнта за поточною ціною. У цьому сценарії брокер діє як посередник, приймаючи замовлення від свого клієнта і виконуючи ордер за запитом постачальника ліквідності.
ECN включає в себе багатьох постачальників ліквідності, оскільки тут можуть одночасно оброблятися сотні замовлень по одній і тій же валютній парі. STP також є електронною мережею, але тут не може оброблятися так багато цін і котирувань, як у моделі ECN. STP направляється безпосередньо до декількох банків та інших фінансових установ.
Показана вище схема демонструє динаміку цін, що надходять на електронну платформу брокера (чорні стрілки), яка потім показує клієнту найкращу доступну ціну купівлі і продажу (сірі стрілки). Електронна мережа дозволяє брокеру отримувати замовлення клієнта та виконувати його за котируванням ціни контрагента (сині стрілки).
Модель дилингового центру
Термін “дилинговий центр” використовується для опису брокера, який не виконує ордери своїх клієнтів за цінами постачальників ліквідності, а бере протилежну сторону угоди і, отже, є контрагентом клієнта.
Залежно від напрямку торгівлі, розміру та стану ринку, самі брокери вирішують, чи будуть вони вести торгівлю безпосередньо, а також у якому моменті можуть передати свої позиції маркет-мейкеру. Якщо ринок зростає, вони можуть вирішити закрити угоду негайно за найкращою ціною, доступною від одного з їх постачальників ліквідності.
Ці типи брокерів також можуть використовувати модель STP, оскільки це дозволяє їм ефективно виконувати ордери, коли вони не збираються утримувати протилежну сторону угоди. При цьому вам не обов’язково отримувати ціни постачальників ліквідності через інтерфейс брокера, оскільки брокеру ще потрібно вирішити, чи утримувати він проти вас свою позицію. Дилинговий центр також може об’єднувати позиції різних трейдерів в загальний пул ордерів.
Більшість постачальників ліквідності вказують котирування валют на міжбанківському ринку і не бажають торгувати менше, ніж на 100 000 доларів. Отже, брокер дилингового центру, який надає ліквідність роздрібним трейдерам, повинен буде брати протилежну сторону угод своїх клієнтів, якщо вони невеликі, доки не накопичить достатньо велику позицію, щоб виконати ордер з одним зі своїх постачальників ліквідності.
Зображення вище відображає рух ціни для дилингового центру. Ціни від постачальників ліквідності використовуються для формування котирувань на купівлю або продаж (чорна стрілка), після чого брокер передає отриману ціну своєму клієнту (сіра стрілка). Клієнт може торгувати за цими цінами (синя стрілка), як правило, у електронному вигляді, використовуючи STP. Потім платформа брокера передає угоду на ділинговий стіл (зелена стрілка).
Дилинговий центр приймає рішення, як управляти угодою. Він може накопичувати позиції клієнтів або мати достатній обсяг, щоб вийти з позиції напряму зі своїми постачальниками ліквідності (оранжеві стрілки).
Дилинговий центр також може вказувати свої ціни, оскільки він сам утримує позиції. Ці ціни будуть відображені в котируваннях його клієнтів (червона стрілка) або постачальників ліквідності (жовта стрілка).
Non Dealing Desk: характеристики та особливості
Найбільш важливою рисою форекс-брокерів Non Dealing Desk є те, що вони пропонують найкращі ціни бід-аск на ринку. За рахунок доступу до різних постачальників ліквідності вони пропонують своїм клієнтам ринкові ціни за додаткову комісію.
Комісії є основним джерелом доходу для цих брокерів, оскільки вони ніколи не відкривають власних позицій. Спред між цінами покупки та продажу також буде змінюватися, оскільки він залежатиме від котирувань багатьох учасників ринку.
Моделі ECN та STP пропонують найкращі ціни. Однак ECN мають доступ до набагато більшої кількості цін, ніж STP, і можуть пропонувати вужчі спреди бід-аск, ніж STP. Оскільки цей тип брокера пропонує найкращу ціну для своїх клієнтів, вони мають брати комісію, оскільки вони дають можливість відкривати позиції за ринковою ціною, без націнки.
Концепція ECN та STP є досить широкою, і багато брокерів можуть стверджувати, що вони пропонують найкращу ціну на ринку. Достатньо бути підключеним до багатьох клієнтів, які мають доступ до платформи та створюють мережу ECN, хоча вони не обов’язково можуть бути банками першого рівня або фінансовими установами.
Визначення ECN означає, що брокер порівнює вашу угоду для пошуку найкращої ціни від інших клієнтів або постачальників ліквідності.
Банки не пропонують ліквідності з вузькими спредами на купівлю або продаж для партій невеликих розмірів. Більшість таких фінансових установ будуть вказувати лише жорсткі ціни на мінімальні розміри позицій, рівні стандартним партіям по 100 000$. Це означає, що брокери з реальним доступом до маркет-мейкерів та їх ліквідності не можуть пропонувати для відкриття рахунки, які дозволяють можливість торгівлі малими партіями. Якщо брокер пропонує міні-, мікро- або центові рахунки, зазвичай з надмірно високим кредитним плечем, ймовірно, він є дилинговим центром.
Зазвичай повноцінні брокери пропонують відкриття рахунку з початковим балансом не менше 1000$. Деякі вимагають навіть вищих сум, наприклад 5000$. Розмір кредитного плеча також обмежений, рідко перевищуючи 10 до 1. Ці розміри рахунків необхідні, оскільки міні- та мікро-лоти тут зазвичай не підтримуються.
Дилинговий центр: особливості та відтінки
Ділерські центри, зазвичай, надають можливість торгувати міні, мікро або центовими лотами. Ці брокери також мають доступ до маркет-мейкерів та постачальників ліквідності. Однак вони не передають ціну безпосередньо своїм клієнтам. Оскільки вони не беруть комісію, вони покладаються на збитки своїх клієнтів для отримання прибутку, а також на дохід від спреду.
Якщо клієнт торгує достатньо великим лотом, брокер може виконати його позицію безпосередньо за ціною маркет-мейкера. Якщо у брокера є клієнт, який бажає торгувати 10 лотами, він може отримати кращу ціну та мінімальний спред.
При торгуванні невеликими позиціями ділерські центри не можуть надати ціни маркет-мейкерів. У цьому випадку брокер бере протилежну сторону угоди. При цьому вони також накопичують позиції своїх клієнтів і отримують прибуток зі спреду.
Деякі ділерські центри пропонують більш індивідуалізоване обслуговування, яке може вирішувати проблеми клієнтів або надавати їм більш кваліфіковану підтримку.
Переваги та недоліки кожної з моделей
З точки зору розміру спредів модель Non Dealing Desk залишає конкурентів далеко позаду. Ці брокери можуть покладатися на широку мережу банків та інших учасників ринку ECN, щоб надати найкращу доступну ціну для своїх клієнтів. Проте за кожну угоду ви будете сплачувати комісію. У ділінгових центрів спреди будуть ширшими, але при цьому вони не будуть брати з вас додаткову комісію.
Існує багато суперечностей щодо можливого конфлікту інтересів ділінгового центру, де брокер є контрагентом угод клієнта. Якщо ви заробляєте гроші на своєму трейдінгу, то брокер втрачає гроші. Це правда до певного моменту. Іноді брокер може зрівняти вашу угоду з угодами інших клієнтів, які відкрили свої угоди в протилежному напрямку.
Дилинговий центр або Non Dealing Desk: що обрати?
Ринок форекс є найбільшим нерегульованим фінансовим ринком у світі, і ймовірно, ця ситуація не зміниться найближчим часом. Більшість регульованих фінансових ринків контролюються біржами, де постійно відбувається ретельний нагляд і аудит. Тут учасник ринку та інвестори знаходяться під захистом держави.
При цьому найкращий вибір для одного трейдера не обов’язково є найкращим вибором для іншого. Це питання слід розглядати як частину вашого стилю торгівлі. Але є три основні фактори, які варто враховувати:
- Розмір ваших позицій.
- Частота торгівлі.
- Якість обслуговування.
Якщо ви малий роздрібний трейдер, у вас немає іншого вибору, окрім як звернутися до ділінгового центру. Проблема, яка може тут виникнути, – це реквоти. Ви натискаєте на кнопку купити, проте виявляєте, що ціна змінилася, зазвичай проти вас, і вас запитують, чи хочете ви продовжувати угоду. Якщо це відбувається занадто часто, можливо, ви захочете спробувати іншого брокера.
Частота вашої торгівлі буде визначати, скільки ви готові платити за спреди. Зазвичай, спреди змінюються залежно від умов ринку. У більшості ділінгових брокерів спреди, як правило, ширші, ніж у Non Dealing Desk брокерів. Проте при цьому варто пам’ятати про можливі комісійні внески.
У кінцевому підсумку, трейдери повинні обирати брокерів, які добре регулюються. Юрисдикції США, Великої Британії та Європи пропонують дуже високий рівень контролю.
Хоча немає сумнівів у тому, що ECN-брокери пропонують найкращу ціну та прозорість виконання ордерів, я б сказав, що ризик фальсифікації або інших недобросовісних дій з боку більшості ділінгових центрів – це релікт минулого та перебільшені міфи.
У довгостроковій перспективі добре зарекомендувавший себе брокер хоче, щоб його клієнти були успішними і продовжували торгувати якомога довше. Незалежно від того, чи вимагає брокер комісію або отримує свій прибуток від спреду, він завжди заробляє гроші на угодах своїх клієнтів, при цьому неважливо, чи є ці угоди збитковими або прибутковими.